Суд підтвердив, що позивачі втратили свої права відповідно до законодавства ЄС, як тільки їх спонсор втратив громадянство ЄС

Вищий суд підтвердив, що подружня пара втратила право покладатися на свої права на проживання відповідно до законодавства ЄС за обставин, коли їх спонсор втратив громадянство ЄС.

Це було встановлено судовою справою – Secretary of State for the Home Department v Nagdev & Anor (Procedural safeguards; expulsion; Chenchooliah) [2024] UKUT 101 (IAC).

Фабула справи

Заявники – подружня пара, обидва громадяни Індії і обидва народилися в 1955 році. Їх син народився в Індії 21 квітня 1980 року. У 2005 році він отримав австрійське громадянство в результаті укладення шлюбу. Через рік після розлучення з дружиною він переїхав до Великобританії. У 2009 році він одружився знову, пізніше його дружина натуралізувалася як громадянка Великобританії, і у них двоє дітей - громадяни Великобританії.

Син отримав дозвіл на проживання у Великобританії в 2009 році і постійне резиденство у 2014 році. У жовтні 2015 року він пішов поновлювати австрійський паспорт, і йому сказали, що його було скасовано, а громадянство скасовано в 2012 році. Він відмовився від свого індійського громадянства, щоб прийняти австрійське, тому подав заяву на дозвіл на проживання в якості особи без громадянства.

У цьому було відмовлено, і 20 липня 2020 року міністр внутрішніх справ скасував його дозвіл на проживання на тій підставі, що він втратив або ніколи не мав права на постійне резиденство.

Він оскаржив це рішення, і його апеляція була задоволена 4 жовтня 2021 року, коли суддя дійшов висновку, що він був громадянином Австрії до 2 січня 2012 року і отримав постійне резиденство до втрати австрійського громадянства.

Судовий трибунал постановив, що втрата ним австрійського громадянства не була «фатальною для постійного резиденства».

Містер і місіс Нагдев в'їхали до Великобританії в якості туристів за візітерськими візами 12 вересня 2011 року і попросили дозволу на проживання в якості членів сім'ї, які перебувають на утриманні їхнього сина.

У цьому було відмовлено, а їхні апеляції відхилено. Друга заява також була відхилена, але цього разу суддя задовольнив апеляцію, встановивши, що вони перебувають на утриманні свого сина, спонсора. Їм були видані посвідки на проживання, дійсні з березня 2013 по березень 2018 року.

Потім, 5 листопада 2020 року, вони подали заяви на отримання дозволу на проживання відповідно до Імміграційних правил 2016 року.

4 січня 2021 року заяви були відхилені на тій підставі, що вони не надали достатніх доказів особи спонсора. У листі з відмовою було зазначено, що у них немає права оскаржити це рішення.

9 лютого 2022 року суд першої інстанції задовольнив їх апеляцію. До цього моменту заявники стверджували не про те, що вони набули постійне резиденство, а про те, що їм має бути надано право на проживання. Суддя погодився з наведеними доводами.

Подання апеляції до суду вищої інстанції

Міністр внутрішніх справ подав апеляцію на тій підставі, що "заявники, з яких-небудь належних причин, не мали права проживати п'ять років в якості членів сім'ї кваліфікованого громадянина ЄЕЗ".

Вищий суд постановив, що заявники втратили свої права відповідно до законодавства ЄС, як тільки їх син перестав бути громадянином ЄС (а саме втратив громадянство Австрії) у 2012 році. Той факт, що він мав постійне резиденство у Великобританії, був визнаний "несуттєвим".

Таким чином, апеляція міністра внутрішніх справ була задоволена, а рішення суду першої інстанції скасовано.